Науково-методичний проект

Гуманізація освітнього середовища школи як умова успішної соціалізації     учнів

                                                 

    А. М. Сторчак

    Директор

    Чумаківської ЗШ I-II ст.,

учитель історії вищої категорії,

«старший учитель»

Вступ

Освіта ХХІ століття – це освіта, в центрі якої перебуває людина, самостійність її неповторного світу. Психологами доведено, що творчі можливості людини безмежні. Проблема лише в тому, щоб дати вихід своїм можливостям, реалізувати власну потребу у творчості, завдяки чому набути значущості для співрозмовників і самого себе.

Демократичні перетворення в Україні обумовили важливі зміни в системі освіти, визначенні  мети, завдань, методів навчання та виховання. Сьогодні навчальні заклади повинні виховувати громадян з високою громадянською свідомістю, патріотів, які зможуть побудувати нову країну, поважаючи права і свободи демократичного суспільства. Сучасна молодь повинна бути активною та відповідальною, усвідомлювати свої обов’язки перед державою та суспільством. Ці пріоритети передбачають відродження національної гідності, громадянської зрілості особистості.

В Законі України «Про освіту» сказано: « Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності  суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей. Формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору…» Усвідомлення того, що в сучасному глобалізованому світі шанс на успіх матимуть ті держави, у яких ефективно реалізується людський потенціал їх громадян, винятково актуалізує ідеї гуманізації та гуманітаризації освіти. Гуманні цінності й відповідні їм норми є тим культурним кодом, який впливає на спрямованість і характер потреб, цілей, інтересів особистості, визначає повсякденну поведінку й регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже, життєздатність суспільства. Саме тому Україна у своєму розвитку орієнтується на європейську людино центричну систему цінностей, у якій інтелект, освіта, професійний досвід, соціальна мобільність беззаперечно визнаються головними складовими національного багатства та основним ресурсом соціально-економічного розвитку.
Не викликає заперечень, що для прогресивної трансформації  суспільних відносин в Україні, утвердження цивілізованої, правової держави необхідно передусім наповнити новим змістом ідеали людей,  їх внутрішній світ, культивуючи людяність, милосердя, доброту, толерантність, чуйність, відповідальність. Задля розв’язання цих складних проблем освіта потребує активного впровадження інноваційних гуманістичних підходів до навчання та виховання підростаючого покоління, кардинальних змін в ідеології виховання, переходу до гуманістичної, особистісно орієнтованої педагогіки життєтворчості.

Поділяючи основні ідеї та принципи Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини та Європейської соціальної хартії, Україна розпочала процес модернізації освіти, поклавши в її основу інтереси людини, її прагнення жити і творити в гармонії з власними цінностями, з суспільством і природою. У зв’язку з тим, що гуманізація та гуманітаризація були визнані стрижневими напрямками розвитку освіти в Україні, у 2008 році була розроблена концепція гуманітарного розвитку, де наголошувалось, що гуманітарний розвиток – це модель, спрямована на максимальне розкриття потенціалу кожної людини й соціуму в цілому, створення гідних умов для реалізації всіх інтелектуальних, культурних, творчих можливостей нації. У цьому ключі гуманізацію слід розглядати як захист інтересів людини в усіх сферах діяльності, як докорінну зміну пріоритетів у системі освіти з механічного засвоєння змісту навчальних програм на розвиток і саморозвиток особистості, виховання індивідуальності.
Така переорієнтація суспільно-гуманітарної освіти пов’язана з тим, що в умовах динамічного поступу суспільства, ціннісно-смислової варіативності, розвитку інноваційних процесів гуманітарність розглядається як нова якість фундаментальності науки й освіти, а гуманізація та гуманітаризація беззаперечно визначаються основоположними принципами конструювання змісту сучасної шкільної освіти.

   То ж з огляду на те, що сучасний освітній заклад має забезпечити розумне поєднання здобуття академічних знань та практичної підготовки учнів, педагогічний колектив Чумаківської ЗШ І-Ш ступенів П’ятихатського району Дніпропетровської області у 2015-2020 рр.  буде працювати над новою науково-методичною проблемою « Гуманізація освітнього середовища школи як головна умова успішної соціалізації учнів»  з урахуванням всіх можливостей та перспектив сільської школи.

Шкільна програма розвитку нашого навчального закладу розроблена на основі провідного принципу  гуманізації та демократизації навчального і виховного процесу, відповідно до державної національної програми «Освіта України XXI століття».

Основними нормативно-правовими документами, якими керуються працівники школи в реалізації даної програми є: Закон України «Про освіту», Закон України «про професійно-технічну освіту», Закон України «про державну допомогу сім’ям з дітьми», Закон України «Про фізичну культуру і спорт», «Національні доктрина розвитку освіти», «про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей,' які залишаються без -батьківського піклування».

Головна мета Програми - чітке визначення концептуальних підходів до вирішення основних проблем гуманізації та демократизації навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, формування особистості, здатної самовизначитись і само реалізуватися в сучасному українському середовищі.

 Так як стратегічним завданням розвитку освіти на сучасному етапі є: відродження і вдосконалення національної системи освіти як найвищої ланки виховання свідомих громадян української держави, впровадження особистісно-орієнтованого навчання та виховання,  наша програма включає в себе пріоритетні напрямки подальшого розвитку школи з опорою на стратегічні плани держави.

Виходячи з основних завдань, поставлених перед освітянами нашої області і спрямованих на розвиток і формування життєздатної особистості, соціалізованої в громадянському суспільстві, педагогічний колектив школи спрямував свою основну діяльність на створення гуманістичного освітнього середовища,  вивчення і впровадження інноваційних педагогічних технологій в умовах сільської школи.

Створюючи нову програму подальшого розвитку школи було досліджено контингент учнів у перспективі 2015-2020 років, проаналізовано рівень начальних досягнень учнів за 2013-2015, моніторингове дослідження    здібностей та нахилів дітей, починаючи з 2012 року, зроблено глибокий аналіз навчально-виховного процесу 2012-2015 року, створено банк даних «Обдарована особистість»

Пріоритетними завданнями  і  цілями  програми  подальшого  розвитку школи є:

-         Забезпечення прав кожного учня на отримання освіти відповідно до його можливостей і потреб, максимально використавши творчу діяльність школярів і вчителів;

-         Опираючись на компетентнісний підхід до навчання і виховання, формувати особистість учня готового до самовизначення свого місця в сучасному світі, до самовизначення і самореалізації;

-         Використовуючи гнучкі моделі навчально-виховного процесу, підвищити якість навчання і виховання школярів, їх рівень знань та вихованість;

-         Формувати в учнів високі моральні риси, навички здорового способу життя, культуру, активну  громадянську позицію, свідомий патріотизм.

-           Удосконалювати матеріально-технічний стан школи відповідно до потреби сучасної освіти

Ресурсне забезпечення програми: розробка та реалізація механізмів залучення додаткових фінансових і матеріальних ресурсів (цільові соціальні проекти, інвестиції, благодійні внески), підвищення ефективності використання бюджетних та позабюджетних коштів.

Мета проекту:

-         дослідити сучасні підходи до визначення змісту гуманізації освіти як провідного принципу модернізації гуманно-особистісної педагогіки;

-         розглянути основний фактор впровадження принципу гуманізму в       

          реальне життя загальноосвітньої школи;

-         визначити критерійні показники гуманізації навчально-виховного               процесу;

     -    накреслити основні кроки до створення гуманного освітнього                

         середовища школи.

Очікувані результати:

-         вільне виховання духовно збагаченої особистості;

-         гуманістична спрямованість змісту навчальних дисциплін;

-         гармонія інтелектуального, фізичного та емоційного розвитку учнів;

-         збереження здоров’я дітей та педагогів;

-         підвищення довіри та зміцнення співпраці батьків та школи;

-         колегіальність прийняття рішень.

Актуальність досліджуваної теми полягає  у розробці  моделі гуманізації освітнього середовища конкретного навчального закладу, визначенні оптимальних педагогічних технологій для успішної соціалізації  особистості.

Основна частина

1.     Сучасні підходи до визначення змісту гуманізації освіти.

У вирішенні сучасних завдань демократизації суспільного життя в Україні, духовно-інтелектуального відродження українського народу, росту його національної самосвідомості визначальне значення має гуманізація та гуманітаризація освіти. Це велика і комплексна проблема. Звертаючись до своїх національних витоків, ми повинні враховувати наше сьогоднішнє буття, його особливості, опираючись на світовий досвід. Зазначимо, що сучасна світова гуманістична думка виходить з того, що сама людина, її права і обов’язки мають перебувати в центрі уваги держави і суспільства.
Гуманітарний (франц. гуманітаріє)—людська природа, освіченість, що має відношення до суспільного буття і свідомості людини.
Гуманітаризація освіти — відображення в освітньому процесі гуманістичних тенденцій у розвитку сучасного суспільства, коли людська особистість визначається найвищою цінністю.
Безперечно, що в комплексі вирішення сучасних проблем гуманітаризації освіти центральне місце посідає оновлення її змісту. Саме в останньому знаходять відображення ті складові культури, які суспільство, школа, сім'я пропонують новим поколінням, і які є основою формування особистості. Гуманітарна освіта — навчально-виховний процес викладання-освоєння гуманітарних дисциплін, головними серед яких є історичні, філософські, політологічні, культурологічні, філологічні, українознавчі, психолого-педагогічні, правознавчі дисципліни.

Загальною метою вивчення таким чином зорієнтованих предметів гуманітарного циклу має стати формування необхідного комплексу знань з проблем розвитку людини, її взаємовідносин із соціальним і природним середовищем, їх вивчення має допомагати молодій людині пізнати етапи суспільної історії, осмислити феномен культури, сенс власного буття та існування людства.

Відбір гуманітарного компоненту змісту освіти і реалізація його у навчальних програмах є досить складною і вимагає серйозних досліджень. Безперечно, тут можливі різні варіанти. Але при цьому слід відмовитися від традиції, коли кожній галузі наукового знання має — відповідати окремий предмет навчального циклу. Гуманітарних наук багато. Основи кожної з них вивчити неможливо. Перспективним тут видається шлях інтеграції коректно відібраних найсуттєвіших відомостей з різних наук в одному чи декількох курсах, їхній зміст, природно, не повинен дублювати інших предметів.
 Гуманітаризація змісту освіти означає його деідеологізацію у тому розумінні, що мають вивчатися наукові факти, а не їх тлумачення з тих чи інших ідеологічних позицій.

Отже, реформування змісту загальноосвітньої підготовки повинно здійснюватися на основі:
- формування гуманітарного мислення, опанування рідною, державною та іноземними мовами;
- прилучення до літератури, музики, образотворчого мистецтва, надбань народної творчості, здобутків української і світової культури;
- осмислення історичних фактів, подій і явищ, різноманітності шляхів людського розвитку;
- формування світоглядної, правової, моральної, політичної, художньо-естетичної, економічної, екологічної культур;
- утвердження пріоритетів здорового способу життя людини;
- відображення у змісті історичної освіти закономірностей історичного розвитку, широке вивчення українознавства, етнічної історії українців, інших народів України;
- забезпечення естетичного розвитку особистості, оволодіння цінностями й знаннями в галузях мистецтв;
- формування етичних цінностей, починаючи з ранньої родинної освіти.

Успіх здійснюваних в Україні реформ можливий за умови духовно-інтелектуального, культурного відродження, розвитку народу, підвищення його професійного, творчого потенціалу через реформування системи освіти з пріоритетом загальнолюдських цінностей, на національній основі, з виходом на новий рівень гуманітарної культури спеціалістів.

Гуманітарне навчання набуває комплексного характеру та забезпечує якісний поступ у всіх сферах життєдіяльності людини:
— у політичному вимірі перехід до гуманітаризації прогнозує досягнення найвищих ступенів свободи особистості й водночас її готовність бути відповідальною за себе, свою родину, Батьківщину;
— в економічному означає постійне зростання частки інтелектуального продукту, утвердження інноваційності як домінуючої моделі економічної поведінки;
— у соціальному – створення для людини, як головного національного ресурсу, умов щодо реалізації всіх її здібностей.
Гуманні цінності й відповідні їм норми є тим культурним кодом, який впливає на спрямованість і характер потреб, цілей, інтересів особистості, визначає повсякденну поведінку й регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже, життєздатність суспільства. Це винятково актуалізує проблему гуманізації навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл в останні роки.
Крім того, на новому витку обговорення даної проблеми приходить розуміння особливої актуальності гуманізації й гуманітаризації як розумної альтернативи технократизації.
Ось чому вітчизняні педагоги, філософи та діячі культури (Г.Сковорода, С.Русова, В.О.Сухомлинський, Зарицька В.Г., Симон Соловейчик, В.Ф. Шаталов, С.М.Лисенкова, І.Л.Волков, Є.М.Ільїн, Т.І.Гончарова, О.І.Виговська, О.І.Вишневський, Г.І.Іванюк, Б.З.Козак, Л.І.Макарова, В.М.Оржеховська, О.В.Сухомлинська, Ш.О.Амонашвілі, І.Д.Бех, В.О.Білоусова, С.У.Гончаренко, Ю.І.Мальований, О.Я.Савченко, І.С.Якиманська та інші) переконливо доводять необхідність гуманізації навчально-виховного процесу як однієї з найважливіших умов відродження національної освіти.

Не викликає заперечень, що для прогресивної трансформації суспільних відносин в Україні, утвердження цивілізованої, правової держави необхідно передусім наповнити новим змістом ідеали людей, гуманізувати їх внутрішній світ, культивуючи людяність, милосердя, доброту, толерантність, чуйність, відповідальність. Задля розв’язання цих складних проблем освіта потребує активного впровадження інноваційних цивілізаційних
гуманістичних підходів до навчання та виховання підростаючого покоління, кардинальних змін в ідеології виховання, власне переходу від подекуди авторитарної до гуманістичної, особистісно орієнтованої педагогіки, педагогіки життєтворчості.
  Проблема формування гуманного навчально-виховного середовища надзвичайно складна, багатогранна та недостатньо досліджена. Особливе зацікавлення викликають сьогодні питання: яким має бути гуманістичне освітнє середовище в контексті модернізації освіти та євроінтеграції, у чому сьогодні полягають зміст і функції гуманної педагогіки, якими принципами мають керуватись у своїй професійній діяльності учитель, адміністрація навчального закладу, вихователь.

 Сучасні дослідники пропонують під “гуманізацією школи” розуміти зміну змісту освіти, збільшення в ньому долі гуманітарних знань і цінностей загальнолюдської культури в цілому; демократизацію педагогічного спілкування, створення в кожному навчальному закладі належного морально- педагогічного клімату; звернення до мотиваційно-потребнісної сфери дитини.

Проте, на думку Н.Осухової, гуманізація освіти – це “…олюднення особистості кожного педагога та кожної дитини” . Її позицію підтримує О.І.Вишневський, згідно з концепцією якого гуманізація освіти — це відродження поваги до людини, до її духовності, до морально-етичних засад життя.       Він стверджує, що “суть гуманізації – у відході від культу сили.

 У більш глибоких вимірах це означає відмову від погляду на людину як на засіб здійснення якихось глобальних абстрактних ідей і планів, як на “гвинтик” у класових процесах і перехід до трактування її як господаря життя. Людина перестає бути “додатком” до чогось, “фактором”, вона розглядається як суб’єкт власної діяльності”.
Усе це дозволяє схарактеризувати гуманізацію освіти як процес формування особистісно орієнтованого навчально-виховного середовища на засадах взаємодії всіх учасників педагогічного процесу і визнати її вихідним принципом свободу вибору особистості.

2.Вирішальний фактор принципу гуманізму.

Особистісно орієнтоване навчання спрямоване на вирішення ключових проблем гуманізації загальної середньої освіти: підвищення престижу шкільної освіти; розвитку в учнів стійкого інтересу до пізнання, бажання та вміння самостійно вчитися; подолання труднощів, викликаних генетично та соціально обумовленими відмінностями в рівні розвитку дітей; формування основ базової культури особистості. Якщо традиційна освіта наближає кожного учня до параметрів особистості з попередньо заданими якостями, то особистісно орієнтоване навчання виходить з визнання унікальності суб'єктного досвіду самого учня як важливого джерела індивідуальної життєдіяльності. У навчальному процесі відбувається "зустріч" того, що вивчається, та суб'єктного досвіду, його "окультурювання", збагачення. (Додаток 1)

Головними завданнями особистісно орієнтованого навчання є:

-         розкриття індивідуальних пізнавальних можливостей кожного учня;

-         розвиток його індивідуальних пізнавальних здібностей;

-         допомога йому в самопізнанні, самоактуалізації, самореалізації, самовизначенні;

-         формування культури життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати власне життя.

Особистісно орієнтоване навчання маг давню історію і декілька інших назв: гуманістична педагогіка, екзистенціалізм, неопрагматизм, неопедоцентризм, вільне виховання (США, Європа. 70-ті роки), педагогіка співробітництва (СРСР, 80-ті роки). Усі ці близькі концепції об'єднує назва "ліберальна педагогіка", на противагу авторитарній і технократичній. Ліберальний підхід до освіти в США і Європі започаткували ідеї Дж.Дьюї та інших педагогів-реформаторів початку XX століття.

Дж.Дьюї критикував традиційну школу за авторитарну позицію вчителя, за зневагу до особистості учня. З середини XX століття набуває поширення новий напрям в психології - гуманістична психологія. її представники (Р. Берне, А. Маслоу, К. Роджерс та інші) розглядають особистість як складну, індивідушіьігу цілісність, неповторність і найвищу цінність, яка має потребу в самоактуалізації - реалізації своїх можливостей (А.Маслоу). Особистість учня здатна розвивати свої природні ресурси, розум і серце, допитливість, робити вибір, обирати рішення і відповідати за них, виробляти власні цінності в процесі навчальної та іншої діяльності (К.Роджерс).

У світлі викладеного представники гуманістичної психології пропонують будувати навчання на інших (порівняно з традиційною і технократичною школою) принципах. Головним вважають принцип "розвиваючої допомоги". Суть його виявляється в тому, щоб не робити за дитину, не вказувати їй, що робити, не вирішувати ЇЇ проблеми, а допомогти їй усвідомити себе і пробудити власну активність та внутрішні сили, щоб вона сама робила вибір, знаходила рішення і відповідала за них. Тому завдання вчителя, вважає К. Роджерс, не диктувати готове і, можливо, не потрібне учневі знання, а розбудити його власну пізнавальну активність, яка виявляється у виборі цілей, змісту, методів роботи, поведінки і цінностей. До методів, які стимулюють "свободу учіння", належать: постановка проблем для вирішення їх як реальних, а не навчальних; використання різних джерел знання: людей, досвіду, книг, аудіо відеотехніки тощо; метод контрактів; організація роботи в групах різного складу, організація учіння як дослідження, експерименту, спеціальні заняття з самопізнання, між особової взаємодії.

Для створення атмосфери "відкритого учіння" педагоги цього напряму пропонують використовувати й емоційно забарвлені методи (ігрові), і раціональні ("навчальні пакети", програмовані посібники).

Цінністю концепцій представників гуманістичної психології є передусім увага до внутрішнього світу дитини, розвитку особистості учня шляхом учіння; по-друге, пошук нових методів, форм і засобів навчання. Проте абсолютизація окремих сторін, зокрема визначення змісту і методів навчання, виходячи виключно з інтересів і спонтанної діяльності учнів, позбавляє процес навчання систематичності, знижує рівень освіти. Це визнають і самі західні педагоги.

Близькою до позицій гуманістичної, педоцентричної педагогіки Заходу була педагогіка співробітництва учителів - новаторів (70-80 роки XX століття), головними ідеями яких були:

- зміна позиції учителя з авторитарної на демократичну ("співробітництво");

- вирішення в процесі учіння завдань навчання, розвитку і виховання.

Побудова особистісно орієнтованої системи навчання базується на таких вихідних положеннях:

- пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності дитини як активного носія суб'єктного досвіду, що склався задовго до впливу спеціально організованого навчання в школі (учень не стає, а від самого початку є суб'єктом пізнання);

- для конструювання та реалізації навчального процесу потрібна особлива робота вчителя з виявлення суб'єктного досвіду кожного учня;

- в освітньому процесі відбувається "зустріч" суспільно-історичного досвіду, що задається навчанням, та суб'єктного досвіду учня;

- взаємодія двох видів досвіду учня повинна відбуватись не шляхом витиснення індивідуального, наповнення його суспільним досвідом, а шляхом їх постійного узгодження, використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності;

- розвиток учня як особистості (його соціалізація) відбувається не тільки шляхом оволодіння нормативною діяльністю, а й через постійне збагачення, перетворення суб'єктного досвіду як важливого джерела власного розвитку;

- головним результатом учіння повинні бути сформовані на основі засвоєння знань і умінь пізнавальні здібності школяра.

Основною формою навчання в концепції І.С.Якиманської є особистісно орієнтований урок, який концентрує всі вищезгадані положення організації особистісно значущого учіння:

- використання різноманітних методів і форм організації навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб'єктний досвід учнів;

- створення атмосфери зацікавленості кожного учня у роботі класу;

- стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань, право на помилку одержання неправильних відповідей і под.;

- використання на уроці дидактичного матеріалу, який дозволяє учневі вибрати найбільш значущі для нього вид і форму навчального змісту;

- оцінювання діяльності учня не тільки за кінцевим результатом (правильно* неправильно), а й у процесі його досягнення;

- заохочення намагань учня знаходити власний спосіб роботи (вирішення задачі), аналізувати способи роботи інших учнів у ході уроку, обирати і використовувати найраціональніші;

- створення на уроці педагогічних ситуацій спілкування, яке дає можливість кожному учневі виявити ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи; створення ситуацій для природного самовираження учня.

В.В.Сєриков розробив педагогічну технологію створення особистісно орієнтованих ситуацій. Ця технологія ґрунтується на ідеї реалізації трьох основних характеристик особистісно орієнтованої ситуації: життєвого контексту, діалогічності та рольової взаємодії її учасників. *

У нових концепціях особистісно орієнтованого навчання підсилюється гуманістична спрямованість процесу навчання; розглядається особистість, яка, крім соціальних якостей, наділена суб'єктними властивостями (її незалежність, здатність до вибору, рефлексії, саморегуляції і под.); особистість виступає системо утворюючим началом педагогічного процесу; головними цілями освіти стає створення умов для розвитку індавідуально-особистісних здібностей, властивостей; поряд з інтеріоризацією (перетворенням зовнішніх впливів у внутрішній план особистості) важливого значення набуває персонолізація, прагнення до самоактуалізації, самореалізації та інші внутрішні механізми індивідуального саморозвитку. Практична реалізація принципів гуманізації освіти означає посилення у всіх без винятку закладах системи освіти особистісного фактору, більш повне врахування індивідуальних особливостей школярів, реалізацію творчого потенціалу вчителів, тобто реалізацію гуманно-особистісного підходу до дитини.
Гуманно-особистісний підхід – сукупність принципових положень, що визначають ставлення до особистості дитини й ґрунтуються на таких ідеях, як:
— новий погляд на особистість як мету освіти;
— гуманізація й демократизація педагогічних стосунків;
— відмова від прямого примусу як непродуктивного метода;
— нове трактування принципу врахування індивідуальних і вікових особливостей дітей;
— формування позитивної „Я-концепції”.
В умовах модернізації освіти кожна з цих ідей набуває нового значення. Зокрема, новий погляд на особистість виголошує, що:
— особистість проявляється в ранньому дитинстві, дитина-школяр – повноцінна особистість;
— особистість – суб’єкт, а не об’єкт в педагогічному процесі;
— особистість – мета навчального процесу, а не засіб досягнення зовнішніх цілей;
— кожна дитина талановита;
— пріоритетні якості особистості – вищі етичні цінності (доброта, любов до праці, гідність, патріотизм тощо).  (Додаток 2)

Гуманізація й демократизація педагогічних відносин зорієнтовані на:
— визнання пріоритетності й унікальності кожної особистості;
— вирівнювання учня й педагога в правах, організацію навчального процесу на засадах суб’єкт- суб’єктних стосунків, взаємоповаги між учителем і учнем;
— забезпечення прав учня на вільний вибір, на помилку, на власну точку зору.
Освіта ХХІ століття вимагає й переосмислення традиційних принципів дидактики. Так, новий зміст принципу врахування індивідуальних (й вікових) особливостей дитини полягає у:
— відмові від орієнтування на середнього учня;
— використанні психолого-педагогічної діагностики особистості;
— урахуванні особливостей особистості в навчально-виховному процесі;
— конструюванні індивідуальних програм розвитку, їх корекції тощо.

3.Формування позитивної « Я – концепції »

Особливої уваги потребує принцип формування позитивної «Я-концепції». Я-концепція – система усвідомлених і неусвідомлених уявлень особистості про себе саму, на основі яких вона будує свою поведінку; це основа внутрішнього стимулюючого механізму особистості, а відповідно – запорука успішних соціалізації, творчої та професійної самореалізації особистості.
 

Кожну дитину слід навчити жити за принципом: Я можу, Я здатний, Я значу (на відміну від – Я не спроможний, я нікому не потрібний, я нічого не досягну).
Таким чином, стрижнем сучасної парадигми гуманістичної освіти можна назвати такі ідеї: сучасна освіта виходить із загальнолюдських цінностей і ґрунтується на узгодженні їх з конкретними цінностями різних соціокультурних спільнот; мета освіти – становлення та розвиток особистості з гуманістичними цінностями, здатної до самореалізації; цілісний розвиток особистості (в єдності розуму й почуттів); усі права людини, у тому числі й на вільний вибір, перебувають під захистом; освіта як діяльність особистості базується на внутрішній мотивації, узгодженні групової та індивідуальної роботи, розвитку індивідуального стилю діяльності дитини.

4.Корпоративне управління.

Корпоративне управління – це комплекс правил, які забезпечують управління організацією та контроль за нею, за якого воно послідовно діє в інтересах конкретних зацікавлених в її діяльності суб'єктів. В освітньому закладі ними є діти, батьки, педагоги.

Керівники сучасних закладів освіти для забезпечення прозорості та відкритості навчального процесу повинні застосовувати різні інформаційно-управлінські системи, інноваційні технології і новації, обирати адекватні для інформаційного суспільства методи управління. Корпоративне управління загальноосвітнім навчальним закладом передбачає залучення громадськості до прийняття управлінських рішень на різних щаблях управлінської вертикалі. Вони зацікавлені в ефективній діяльності закладу освіти, тому мають бути забезпечені доступом до повної інформації про діяльність навчального закладу та відповідними важелями впливу на цю діяльність. Корпоративний підхід до управління враховує інтереси держави, громади й особистості.

Корпоративне управління складається із:

·        етичних засад діяльності організації;

·        досягнення довгострокових стратегічних цілей;

·        дотримання юридичних і нормативних вимог щодо навчального закладу.

Методологічним підґрунтям корпоративного управління є теорія соціального інтелекту, відповідно до якої «інтелектуальність» будь-якої організації залежить не лише від інтелекту окремих її працівників, але й від ефективності потоків інформації, рівня розвитку команди – групового суб'єкта управління організацією.

Процес корпоративного управління потребує безперервного обробляння інформації для визначення напряму розвитку навчального закладу й у разі необхідності – коригування дій, які спрямовують розвиток на заданий і бажаний результат. Ефективність корпоративного управління визначає існування команди, яка є його підґрунтям.

Основними умовами формування ефективної управлінської команди є:

·        спільне визначення стратегічних і тактичних цілей навчального закладу;

·        обґрунтування специфіки й інноваційних підходів у діяльності ЗНЗ;

·        чіткий розподіл функцій між членами колективу;

·        використання різноманітних форм комунікації;

·        налагодження успішної взаємодії різних груп;

·        розвиток інтелектуального, творчого потенціалу колективу;

·        колегіальність щодо прийняття управлінських рішень;

·        поєднання в управлінні власне менеджерського та психологічного підходів;

·        формування високої управлінської та психологічної культури членів колективу.

Корпоративне управління – це організація діяльності людей з метою досягнення значущих цілей, які забезпечують успішне функціонування та розвиток освітньої системи. (Додаток 3). Таке розуміння управління означає діалог, співпрацю, партнерство, усвідомлення того, що керівник залежить від діяльності своїх колег більше, ніж вони від нього, що саме реальні працівники забезпечують можливість існування навчального закладу, а отже, й існування керівника.

Керівник має спиратись на «три кити» наукового менеджменту: повагу, довіру й успіх. На успішність корпоративного управління впливають такі фактори:

·        уміння досягати результатів і наявність відповідного бажання;

·        готовність розпочинати процеси змін, керувати ними та використовувати в інтересах навчального закладу;

·        готовність використовувати відкритий спосіб управління, заохочувати до співробітництва;

·        здатність передбачати майбутнє та зосереджуватись на сучасності;

·        здатність бачити зміни, які відбуваються як усередині навчального закладу, так і поза його межами;

·        творчість у роботі;

·        готовність до близьких соціальних відносин;

·        постійне самовдосконалення та необхідна загальна психічна, фізична форма;

·        уміння правильно використовувати свій час;

·        готовність до мотивації себе та персоналу;

·        широкий кругозір;

·        готовність до ризику та здатність швидко приймати рішення;

·        неабияка спеціальна підготовка;

·        готовність до несподіваних і швидких змін соціального середовища.

Перед керівником ЗНЗ у системі корпоративного управління постають нові підвищені вимоги:

·        необхідність аналізу та визначення переваг і недоліків  діяльності  навчального  закладу;

·        визначення чітких ідей розвитку;

·        підвищення стійкості до факторів ризику, тобто визначення необхідних меж для певних показників;

·        реорганізація управління та розширення делегування повноважень;

·        акцент на творчий підхід, імпровізацію та швидкість дій;

·        демонстрування шляху руху навчального закладу;

·        динамічність управлінського мислення.

Практика свідчить, що найуспішніше корпоративне управління розвивається в освітніх установах, які очолюють люди творчі, готові до інновацій, вміють створювати команду однодумців, в якій на паритетних засадах взаємодіють педагоги, учні, батьки та всі особи, зацікавлені в розвитку навчального закладу.

5. Спільна діяльність школи та сім’ї.

Спільна робота школи і родини ґрунтується на принципах гуманістичної педагогіки: пріоритетності сімейного виховання, громадянськості, демократизму, гуманізації взаємин педагогів і батьків, ретроспективності, педагогізації батьків.

1. Принцип пріоритетності підкреслює величезне значення сім'ї у фізичному й духовному становленні особистості й суспільства. Родинне виховання є природною і постійно діючою ланкою виховання. У сім'ї закладається основа особистості: її світогляд, національна самобутність, моральність та інші важливі якості і властивості. Тому без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у суспільному вихованні підростаючих поколінь.

2. Принцип громадянськості ґрунтується на усвідомленні педагогами і батьками місця кожної сім'ї у суспільно-державній системі. Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ - поняття, що розкривають природний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості.

3. Принцип демократизму означає встановлення партнерських взаємин між школою і сім'єю у вихованні дітей. Сьогодні батьки можуть брати участь у вирішенні тих питань, до яких традиційно їх не допускали, - вибору предметів для навчання, визначення обсягів їх вивчення, складання навчальних планів, зміни термінів і тривалості навчальних семестрів і канікул, вибору профілю школи, виробленню внутрішкільних статутів, розробці системи заходів по забезпеченню дисципліни, праці, відпочинку, харчування, медичного обслуговування школярів, системи заохочень і покарань тощо.

Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об'єднання, які мають різні назви - батьківські комітети, ради, конгреси, асоціації, асамблеї, президії, клуби і под. Кожне з таких об'єднань має свій статут (положення, регламент, план), яким визначаються головні напрями діяльності, права та обов'язки учасників виховного процесу. У багатьох випадках складається єдиний план спільної діяльності сім'ї, школи і громадськості. А там, де перейшли до більш тісної інтеграції шкільного і сімейного виховання, створюються комплекси "школа - родина".

4. Принцип гуманізації взаємин педагогів і батьків. Він спрямовує класного керівника, вчителя, на: а) дії і заходи, які зміцнюють і підвищують авторитет батьків. Єдиновірною нормою взаємин педагогів і батьків є взаємна повага. Обмін досвідом, порада та спільне обговорення, єдине рішення задовольняють обидві сторони, розвивають у них почуття власної відповідальності, громадянського обов'язку;
б) прояв довіри до виховних можливостей родини, підвищення рівня її педагогічної культури і активності у вихованні;
в) педагогічний такт, неприпустимість грубого втручання в життя сім'ї;

г) життєстверджуючий, оптимістичний настрій у вирішенні проблем виховання, опору на позитивні якості дитини, сильні сторони родинного виховання, орієнтацію на успішний розвиток особистості.

5. Принцип ретроспективності (лат. retro - назад, spactare - дивитись) орієнтує на осмислення і використання історичного досвіду виховання в українській родині. Цей досвід повинен використовуватись, насамперед, для виховання поваги і відданості своїм батькам, сім'ї, родині; для шанування культу предків, традицій і звичаїв народу; розуміння і відчуття духовної єдності поколінь; формування національної гідності і честі, основ вселюдської і народної моралі, готовності до праці в умовах ринкових відносин, повноцінного естетичного, фізичного та інтелектуального розвитку.

6. Принцип педагогізації батьків передбачає, що одним із головних завдань школи залишається організація і здійснення педагогічного всеобучу.
Форми і методи роботи вчителя, класного керівника з батьками бувають індивідуальними і колективними. Провідна роль належить індивідуальним формам роботи: відвідуванню сім'ї учня, пропаганді сімейного виховання, виконанню батьками педагогічних доручень, педагогічним консультаціям. (Додаток 4)
Відвідування сім'ї учня допомагає з'ясувати умови життя школяра, загальну та педагогічну культуру родини, ознайомитися з досвідом виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до учня. При цьому важливо дотримуватися двох умов:

1) відвідування сім'ї повинно здійснюватись за запрошенням. Адже не кожен час є зручним для відвідування родини учителем: раптова його поява може збентежити батьків, зайнятих тими чи іншими справами; у них у той час можуть бути родичі, гості; врешті, він може й не застати батьків дома;
2) до відвідування потрібно готуватись. Підготовка полягає у визначенні найцікавішого, найкращого у своїх вихованцях. Це цінне слід осмислити і оцінити так, щоб психологічно тонко і педагогічно правильно прозвучали слова вчителя.

Другою формою встановлення контактів із сім'єю, батьками є пропаганда сімейного виховання. З цією метою класний керівник може використати багатий матеріал журналів "Сім'я", "Світ сім'ї", "Журнал для батьків", "Обдарована дитина" та іншу літературу з сімейно-шкільного виховання.
Встановленню контактів сприяє спілкування батьків і класного керівника у процесі виконання батьками педагогічних доручень. Це може бути керівництво гуртком за інтересами, дитячим клубом, об'єднанням за місцем проживання, спортивною секцією; сприяння у проведенні екскурсій, в організації зустрічей з цікавими людьми; у створенні класної бібліотеки; участь у розвитку і зміцненні матеріальної бази школи, у вирішенні господарських завдань,тощо.
До форм індивідуальної роботи належать педагогічні консультації,, в основі яких лежать відповіді на запитання батьків. Психолого-педагогічними основами консультації є прихильне ставлення учителів до ініціативи батьків; вияв готовності до надання допомоги сім'ї; конкретні рекомендації і поради з питань, з якими звернулись до педагога батьки.

До колективних форм роботи з батьками належать:
Батьківська школа, що створюється для переконання всіх батьків у необхідності вивчення основ гуманістичної педагогіки, педагогіки співробітництва, діяльнісного підходу. Результатом повинно стати стимулювання намагання поповнювати свої знання, оволодіння практичними навичками виховання дітей у сім'ї.
Педагогічний лекторій, метою якого є акцентування уваги батьків на актуальних проблемах виховання. Ця форма забезпечує оволодіння батьками систематичними знаннями основ теорії виховання.
Університет педагогічних знань, який передбачає більш складні, порівняно з попередніми, форми роботи по оволодінню теорією виховання. Навчання передбачає лекційний курс, а також семінарські заняття.
Підсумкові річні науково-практичні конференції батьків з проблем виховання. Визначається найбільш актуальна проблема з питань сімейного виховання, протягом року проводиться її теоретичне і практичне вивчення в школі і сім'ї, наприкінці року підводяться підсумки.
День відкритих дверей або батьківський день - проводиться, як правило, перед початком чверті, семестру з метою привернути увагу батьків до роботи всієї школи, до питань виховання. До цього дня для батьків готується концерт з попередніми виступами шкільного активу, проводиться зустріч в класах, організуються виставки кращих малюнків, учнівських виробів та ін., проводяться спортивні змагання на приз батьківського комітету, перегляд художніх фільмів на теми виховання та інше.

Класні батьківські збори - традиційна форма роботи, що проводиться 1-2 рази на чверть. Проте методика проведення зборів потребує удосконалення. Одним із підходів до організації класних зборів є проблемне формулювання теми зборів (наприклад, "Чи можна запізнитись з вихованням доброти?").
Ефективному проведенню таких зборів може допомогти завчасно складений опитувальник у письмовій формі.

6. Критерійні показники гуманізації навчально-виховного процесу.

Відповідно до цього критерійними показниками гуманізації навчально-виховного процесу є: ступінь психологічної комфортності учнів у школі; урахування їхніх вікових життєвих ритмів, сенситивних періодів у навчанні і вихованні; диференційований підхід, робота в індивідуальному режимі учнів; оптимізація форм контролю знань, оцінювання не тільки результату, але й затрачених зусиль; забезпечення почуття успіху кожній дитині; організація “життєвого простору” учнів, продумане оточення; ступінь інтеграції школи та сім’ї, тобто ступінь сформованості особистісно орієнтованого виховного середовища.
Визначені критерії знаходять відображення і відповідають п’ятьом рівням сформованості оптимальності управління навчально – виховним процесом у загальноосвітніх школах, а саме вищий, високий, середній, низький та елементарний   рівні.                                                                             (Додаток 5)

В основу виділення названих вище рівнів покладено ступінь гуманізації навчання та виховання в школі, тобто її проникнення в різні сфери шкільного життя. Відповідно, елементарний рівень характеризує негуманний педагогічний процес, коли тільки дехто з вчителів намагається налагодити діалогічне спілкування з учнями; низький – процес гуманізації не виходить за рамки взаємостосунків учнів та вчителів; середній –
гуманістичні зміни відбулись у спілкуванні всіх учасників навчально-виховного процесу, а також у формах і методах навчання та виховання, що застосовуються; високий – принцип гуманізації закладено у мету і концепцію школи, здійснено гуманізацію змісту навчання і виховання, їх форм та методів, взаємовідносин учнів, вчителів і батьків; вищий – характеризується як ідеальний, коли можна стверджувати про здійснення гуманного навчально-виховного процесу на практиці, тобто про створення в школі особистісно орієнтованого виховного середовища.
Отже, можна констатувати, що процеси гуманізації освіти масштабні та складні, це процеси морально – психологічної перебудови людини, внутрішньої переорієнтації системи духовних цінностей, усвідомлення власної гідності й цінності іншої людини, формування почуттів відповідальності та причетності до минулого, сучасного і майбутнього.

Висновки

-В умовах динамічного поступу суспільства, ціннісно-смислової варіативності, розвитку інноваційних процесів гуманітарність розглядається як нова якість фундаментальності науки й освіти, а гуманізація та гуманітаризація беззаперечно визначаються основоположними принципами конструювання змісту сучасної шкільної освіти.

- Сучасні дослідники пропонують під “гуманізацією школи” розуміти зміну змісту освіти, збільшення в ньому долі гуманітарних знань і цінностей загальнолюдської культури в цілому; демократизацію педагогічного спілкування, створення в кожному навчальному закладі належного морально- педагогічного клімату; звернення до мотиваційно-потребнісної сфери дитини.
- Гуманізація освітнього середовища загальноосвітньої школи можлива за допомогою педагогічного методу особистісно орієнтованого навчання, шляхом корпоративного управління школою та при міцній підтримці батьків і громадськості. Процеси гуманізації освіти масштабні та складні, це процеси морально – психологічної перебудови людини, внутрішньої переорієнтації системи духовних цінностей, усвідомлення власної гідності й цінності іншої людини, формування почуттів відповідальності та причетності до минулого, сучасного і майбутнього

                                                             Література

1.     Беленький Г.И. Гуманизация учебно-воспитательного процесса школы/ Г.И. Беленький.-М.: Гуманит.Изд. Центр ВЛАДОС, 1999.

2.     Боришевський М.Й. Гуманізм педагогічної системи В.О.Сухомлинського//Початкова школа.-1995.-№10.с.4-9.

3.     Великий тлумачний словник української мови/ Уклад. В.Т.Бусел.-К.;Ірпінь:ВТФ «Перун»,2007.

4.     Вишневський О.І. Гуманізація шкільного життя/ О.І. Вишневський//Рад. Школа.-1990.

5.     Гончаренко С.О. Український педагогічний словник К.: Либідь, 1997.-429с.

6.     Державна національна програма « Освіта» (Україна 21ст.)К.: МО України,1994

7.     Зариціка В. Лінгвістичні студії: Збірник  наукових праць www.litmisto.org.ua

8.     Закон України про загальну середню освіту// Освіта України.-1999.-23 червня.

9.     Клименко Л.В. Корпоративне управління- необхідна умова розвитку сучасного навчального закладу// Управління школою.-2014.-№ 1-3.

10.                       Морзе Н.В.,Дементієвська Н.П. Навчання для майбутнього.-К.:Нора-прінт, 2005.

11.                       Макрідіна Л.О. Використання сучасних технологій у педагогічній діяльності//Початкова школа.-1995.-№7.

12.                       Рудаківська С.В. ,Виговська О.І. Особистісно орієнтоване навчання// Педагогіка толерантності.-2000.-№4

13.                       СелевкоГ.К. Традиционная педагогическая технология и ее гуманистическая модернизация. М.: Школьные технологии,2005.

                                                                                                       Додаток 1

Модель виховної системи Чумаківської ЗШ

Формування засад колективізму, вміння співпрацювати в тісній єдності з учителями і батьками

                                                                                                                                                                                                                                                  День знань

Організація системи змістовного дозвілля учнів

Формування моральних, життєвих компетенцій

Розвиток творчих здібностей, фізичного здоров’я

Створення системи учнівського управління, залучення учнів до активної шкільної діяльності

Розвиток пізнавальних інтересів, формування правової культури, культури мови, духовності

Формування громадянської позиції, культури поведінки

                                                                                             Додаток 2

Фото

       

День учителя

     

Туристичний похід

Зберігаємо здоров'я

Майбутні патріоти

Улосконалюємо педагогічну майстерність

"Чистий четвер"

Батьківський день

День ЦО

День самоврядування

Додаток 3

Рівні оптимального управління навчально-виховним процесом у ЗНЗ

Вищий	Ідеальний рівень, коли можна стверджувати про здійснення гуманного навчально-виховного процесу на практиці, тобто про створення в школі особистісно орієнтованого виховного середовища
Високий	Принцип гуманізації закладено у мету і концепцію школи, здійснено гуманізацію змісту навчання і виховання, їх форм та методів, взаємовідносин учнів, вчителів і батьків
Середній	Гуманістичні зміни відбулись у спілкуванні всіх учасників навчально-виховного процесу, а також у формах і методах навчання та виховання, що застосовуються
Низький	Процес гуманізації не виходить за рамки взаємостосунків учнів та вчителів
Елементарний	Негуманний педагогічний процес, коли тільки дехто з вчителів намагається налагодити діалогічне спілкування з учнями

Додаток 4

Колективні форми роботи з батьками

Додаток 5

Критерії гуманізації навчально-виховного процесу